Стаття є продовженням серії публікацій автора, де комунікативна ситуація розглядається з позицій ґештальт-теорії. Стверджується, що будь-який дискурс так чи інакше являє собою номінативний імператив і є прямим або прихованим прагненням мовця навернути слухача на свою точку зору, переконати його у доцільності власної позиції, зробити його своїм ментальним союзником.
Статья является продолжением серии публикаций автора, где коммуникативная ситуация рассматривается с позиций гештальт-теории. Утверждается, что любой дискурс так или иначе представляет собой номинативный императив и есть прямым или скрытым стремлением говорящего привлечь слушающего на свою точку зрения, убедить его в целесообразности собственной позиции, сделать его своим ментальным союзником.
This article continues the series of the author"s publications where the communicative situation is considered from the gestalt-theory position. It is described that every discourse in any event is the nominative imperative that contains right or hidden desire of speaker to gain a listener, to convince him in reasonability of speaker"s position and to turn him into mental allay.
