Яка ж захоплива й повчальна наша історія! Ішли царгородським узбережжям вітрильники на колесах, несли загибель Іскоростеню голуби й горобці з палаючим трутом, пробирався крізь печенізький табір відважний хлопчак з вуздечкою... Могутні київські князі приєднували навколишні землі, будуючи державу, яка ставала гідним супротивником хозарів і візантійців... "Ідіть-но княжити і володіти нами!", "Хай буде се мати городам руським!", "Мертві сорому не зазнають!" - ці та ін. лапідарні вислови з літопису запам"ятовувалися назавжди, утворюючи своєрідний дайджест I ст. існування Русі. У тому, що початок історії Русі був саме таким, як це подано в літописі, не сумнівається майже ніхто. Ніхто не замислюється над правдоподібністю літописних оповідей, ніхто не помічає(бо не є фахівцем) їхньої подібності до "блукаючих сюжетів" ін. європейських хронік. Саме літопис - численні списки "Повісті минулих літ" - покладено в основу загальних уявлень про Русь 9-10 ст. До недавнього часу ці уявлення поділяла й "офіційна" історична наука. Панувала думка, що літопис цілком адекватно відтворює перебіг подій, а вставні сюжети — або легендарного походження, або використані літописцем лише "для краси" і не суперечать загальному плину історії, або є художнім відображенням якихось &реальних епізодів. І лише в 1990-ті рр. в Україні з"явилися вчені нової формації, які обстоювали більш притаманні сучасній науці погляди на минуле.
