Час, який минув після підписання Мінських угод 2, підтверджує, що Росія договору про перемир"я демонстративно не виконує. Під безпосереднім патронатом Кремля сепаратисти відкрито нехтують положеннями про припинення вогню в Донбасі; на кордоні з Україноюконцентруються російські військові частини, багато з яких уже перебувають на території нашої держави і беруть участь у бойових діях. Нинішні події спонукають зробити екскурс в історію і нагадати про перемовини між Україною і "демократичною", а потім і більшовицькою Росією після повалення самодержавства, про те, чим вони закінчувалися і як позначалися на долі України. Адже справді цікаво: чи є щось спільного в тодішніх перипетіях і нещодавньою підготовкою та підписанням Мінських угод, у тодішніх і теперішніх відносинах між двома країнами?
Уперше підступність післяромановської Росії спіткала молоду українську демократію в середині травня 1917 р., коли до Петрограда прибула делегація Центральної Ради (ЦР), яка була сформована у березні 1917 р., на чолізВолодимиром Винниченком. У "Доповідній записці з питань України", поданій на розгляд Тимчасовому уряду, йшлося про "видання акта з принципіальною згодою на право України мати національну автономію...".
