Якщо у відомій схемі бухгалтерського обліку ліву сторону заповнити солідними цифрами промислового розвитку СРСР другої пол. 20–30-х рр. минулого століття, а в правій відобразити стан соціальної сфери, то побачимо, що отримані результати геть не корелюються. За обсягом вироблюваної важкою промисловістю продукції СРСР обійшов усіх, за винятком США, а за рівнем життя залишився серед найвідсталіших країн. А тим часом і досі індустріалізація зберігається в суспільній свідомості на пострадянських теренах як непорушна скріпа, як міф про "небачений злет ентузіазму й героїзму радянського народу".
Так, погоджуються радянські економісти, в радянській системі не все було гаразд. Але індустріалізація, перетворення країни зі слаборозвинутої на індустріальну — то був злет, вищий за Еверест, нечуваний виклик усталеній моделі розвитку спочатку легкої і лише потім важкої промисловості. Але замовчується факт, що її метою було не поліпшення життя, а створення матеріально-технічної бази оборони "обложеної ворогами радянської фортеці"; забезпечення самостійності країни в умовах капіталістичного оточення та економічної ізоляції: підготовка до кооперування села; нарешті, зміна соціально-класової структури в країні, де селянство становило понад 80%, у бік різкого збіль&шення робітничого класу; а головне — комуністична трансформація світу воєнним шляхом. Для більшовиків військова могутність мала стати гарантом світової комуністичної революції.
