Розглянуто явище, яке набуло поширення в англ. літературі останніх десятиліть, – використання фотографій як сюжетотворчого елементу. Цей вид візуальності дає авторам можливість урізноманітнити форми оповіді, використати нетрадиційні прийоми побудови сюжету і створення образів, а також порушити актуальні загальноестетичні та соціально-етичні проблеми. У восьми розглянутих творах фотографії відіграють різні ролі: в романі П. Лайвлі та новелі Р. Сейферт “Міха” фотознімок стає зав’язкою сюжету, в романах Б. Бейнбридж, Дж. Коу та новелах Р. Сейферт “Гельмут”, “Лора” розповідь будується довкола серії фотографій, які становлять опорні точки сюжету. Розповді героїв, що базуються на фотознімках, стають способом їхнього саморозкриття. У тих з названих творів, де героєм є фотограф, – в романах Г. Свіфта і П. Баркер, – порушуються питання співвідношення зорового мистецтва й журналістської етики.
