Розвідку присвячено не досліджуваній досі у вітчизняному літературознавстві проблемі співвідношення дидактичного і карнавального елементів у англ. середньовічній драмі з перспективи розвитку в ній низових комічних персонажів. Об’єктом аналізу обрано творчість найвідомішого придворного драматурга часів правління Генріха VIII – Джона Гейвуда. На прикладі (інтер)текстуального аналізу комічної інтерлюдії “Погода” продемонстровано акумуляцію комізму навколо пороків, що в 15 ст. були центральними негативнимиперсонажами драми-мораліте, а протягом 16 ст. поступово трансформувалися в рецептивних атракторів та інструмент авторської соціальної сатири. Доведено, що середньовічну алегоричну фігуру Порока поступово витіснив ренесансний образ сценічного коміка та коментатора із пороговою часо-просторовою ідентичністю.
