Стенлі Ю. Фіш як представник теорії читацького відгуку у США (кін. 1960-х - поч. 80-х) один із перших кинув виклик авторитетності принципіальної доктрини “нової критики” – “афективної помилки”. У ранній теорії читац. відгуку - афективній стилістиці (есе “Література в читачеві”) С. Фіш постулює, що значення твору є досвідом, який читач отримує упродовж читання. Згодом у есе “Інтерпретуючи “Варіорум” обгрунтовує поняття “інтерпретаційних спільнот” і відгук стає результатом узгоджених інтерпретаційних стратегій. Суперечливість ранньої та зрілої теорії не є недоліком, а свідченням активної роботи з категоріями “читач”, “текст” і “контекст”.
