У статті виокремлено й охарактеризовано основні засоби критичного аналізу медіакультури Франкфуртської школи, що дає змогу більш чітко уявляти механізми аналітико-синтетичного критичного підходу, правильно використовувати категорії, положення, дефініціїнеомарксистської парадигми в аналізі медіакультури. Наявні два взаємозалежні способи залучення Франкфуртської школи до аналізу медіакультури. Перший – це повернення до
суб’єкта, який не може бути розглянутий лише як продукт технологій і текстів медіакультури. Другий спосіб, що може грунтуватися на теорії Франкфуртської школи, – це такий, де медіатехнології можуть бути відображені в різних напрямах впливу на культуру й недетерміновані стосунками між людьми й медіакультурою. Ці способи звернення до медіакультури знаходимо в культурній критиці, і вони можуть бути основою для подальших студій. Аналіз медіакультури в цьому напрямі є цікавим матеріалом для вивчення метаморфоз марксистської традиції в соціології, а методологія, запропонована франкфуртцями, досі залишається
актуальною, особливо в умовах усе більшої соціальної стратифікації суч. українського суспільства.
