Стаття присвячена проблемі встановлення інтертекстуального зв’язку між вікторіанським романом 19 ст., який став архетипом англ. роману, та постмодерністською візією вікторіанського роману - неовікторіанським
романом останньої третини 20 ст. Матеріалом дослідження слугує неовікторіанський роман «Чаттертон» сучасного брит. письменника-постмодерніста Пітера Акройда. У статті вивчаються особливості зазначеного твору, окреслюються його характерні риси на рівні структури, стилю, паратексту та нарації. Аналіз роману «Чаттертон» виявляє тенденцію Пітера Акройда до стилізації та пародіювання класичних зразків вікторіанської прози, де особливе місце займають твори Ч. Діккенса і О. Вальда, поєднання різних видів нарації. Вивчення епіграфів, що використані передструктурними розділами і підрозділами роману «Чаттертон», прямого і перекрученого цитування митців вікторіанської доби, алюзій доводить, що вони покликані не тільки для відтворення атмосфери вікторіанської доби, а й суто для ігрового ефекту та комічності. Неовікторіанський роман Пітера Акройда демонструє майстерне поєднання вікторіанських літературних традицій і постмодерністської літературної гри, що ведеться на всіх рівнях зазначеного твору.
