Стаття продовжує цикл публікацій автора, в яких висвітлюється проблема психопоетики творчості В. Підмогильного. Осмислюється проблема
обсервації "внутрішньої людини" у творчості митця, з"ясовується та обгрунтовується функціональність застосування ним прийомів сумарно-атрибутивної форми психологічного зображення в романній прозі. Несвідомі й напівсвідомі форми внутрішнього життя героїв романів
В. Підмогильного розглядаються в дослідженні як психічні стани (сновидіння, марення і фантазії). Вони слугують переважно для підсилення емоційної сили зображення. У двох романах такі прийоми виконують різну
функцію. Символічні сновидіння Степана Радченка ("Місто") виражають
його несвідомі бажання; прийом сну в "Невеличкій драмі" налаштовує читача на подальшийрозвиток сюжетної лінії навколо головної героїні (початок роману) й вказує на нову фазу її духовного й психологічного становлення (кінцівка роману).
