У статті проаналізовано драматичні розриви між старшим поколінням, що репрезентує світ патріархального минулого, та молодою генерацією, яка у своїх емансипаційних шуканнях стає на альтернативний батьківській моделі шлях асиміляції. Троє молодих Зингерівасимілюються в "чужому" середовищі ціною руйнації власної ідентичності й не витримують випробувань історичними потрясіннями 1910-х рр. Натомість молодший син зберігає глибинний зв"язок із батьківським світом і примножує переданий йому духовний спадок у мистецтві, що підноситься над сімейною трагедією. За рахунок паралелей між основними персонажами та біблійними архетипами роман набуває гатунку притчі про долю східноєвропейського єврейства на початку 20 ст.
