До практики масових переселень людей радянська влада вдавалась іще в часи Громадянської війни — першими вимушеними мігрантами стали терські козаки. В часи тотальної колективізації, не з власної волі домівки мусили залишити "куркулі" й ін. "ворожі елементи", представники деяких етнічних меншин з прикордонних земель. Усього за 1929-1933 рр. було насильно переміщено понад 2,5 млн люд., 950 тис. з яких загинули, а з України - 1,7 млн і 200 тис. відповідно. Невдовзі радянський уряд перейшов до точкового переселення окремих етнічних груп і цілих народів: у 1937 р. корейці на Далекому Сході, на Кавказі "розміни населенням" тривали аж до 1950-го. Найбільшого розмаху процес депортації набрав під час Другої світової війни.
