У статті увагу зосереджено на дослідженні особливостей відображення природних та історичних пам"яток у літературній та образотворчій спадщині Т. Шевченка
відповідно до реалій 19 ст. Виявлено натурфілософський підхід до використання ним композиційних сюжетів, запозичених із природного довкілля. Обгрунтовано, що природні мотиви використовувалися у творах митця для підсилення значущості художньо-образних домінант, необхідних для формування світоглядного контексту українськості. Проведено паралелі між зображеннями типових ландшафтів рідного та чужинського краю для розкриття їх естетичного й ідейно-символічного змістів. Виявлено ряд мистецьких аналогій, заснованих на сакральній образності природного довкілля.
