Функціонування традиційної освіти побудоване на розрахунково-знеособленій системі фінансування, де отримання грошей за кошторисом є ключовим механізмом управління фінансовими ресурсами. А недиверсифікованість джерел фінансового забезпечення не викликає ані найменшого дискомфорту в її керівників. Споживацький характер більшості університетів України стає причиною традиційних вимог їхніх керівників: "Доки ви нам не виділите грошей, ми не зможемо бути ефективними", що породжує традиційну відповідь влади: "Грошей на все не буде, оскільки гроші потрібні для всіх". Знеособлена й непрозора система розподілу грошей між освітніми установами та всередині їх має багато точок ручного управління і є благодатним середовищем для виникнення корупційних схем. До того ж на систему освіти здавна дивилися як на соціальну дотаційну сферу, в якій корупція є практично природною складовою.
