Статтю присвячено детальному описові українських безеквівалентних компонентів художнього перекладу, які репрезентують тісний інтертекстуальнй зв"язок з оригіналом. Матеріалом для аналізу стала поема Т.Г. Шевченка "Гайдамаки" та її переклад рос. мовою. Досліджено такі неперекладні утворення: ономастикон, слова-реалії, псевдореалії, архаїзми, розмовно-просторічна лексика, фразеологізми, паремії, окр. форми слів та конструкцій. Показано, що основні прийоми відтворення специфічно українських компонентів у цьому російському перекладі - це транскрипція і транслітерація, калькування, а також залучення лексем зі сфери обмеженого чи пасивного вживання (архаїзмів, діалектизмів, просторіччя).
