За радянської влади найбільш неординарні явища української історії були спотворені, оббрехані та практично забуті. До таких заборонених тем тривалий час цензура зараховувала і масовий махновський рух на півдні України. Комуністична пропаганда характеризувала його як контрреволюційний анархістський рух, за яким стояла купка обмежених людей: мародерів, убивць і зрадників. Жіночий досвід участі у махновському русі й досі необгрунтовано вважається "малозначущим" фрагментом українського історичного полотна.
Для переважної більшості сільських жінок півдня України революція, а за нею - й Громадянська війна стали періодом реінкарнації традиційного статусу укр. жінки. Вихована на давніх степових традиціях, ініціативна, здатна на прийняття самостійних рішень, укр. селянка, за відсутності чоловіка, що пішов на Першу світову війну, а потім і в революцію, отримала можливість із затурканої малоросійської "баби", знову перетворитися на значиму одиницю південноукраїнського степового соціуму.
