У статті розглядаються основні тенденції функціонування типу псевдорозумника (дурника, простака або крутія, який видає себе за вченого) у західноєвропейській літературі від античності до романтизму. Основна увага приділяється ренесансній "літературі продурнів", творчості Ж.-Б. Мольєра, Дж. Свіфта, Е. Т. А. Гофмана.