Українські народні казки демонструють нелінійний характер оповіді, репрезентований наявністю у структурі казки прислів’їв, приказок, прокльонів, етикетних формул, загадок, небилиць, легенд, пісень, замовлянь тощо. Погляд на міжтекстову взаємодію казок та вмонтованих у них паремійних і непаремійних текстів крізь призму теорії інтертекстуальності дає змогу по-новому осмислити особливості функціонування фольклорного твору в часі і просторі, специфіку його сприйняття й відтворення.
