"Українським вченим часто закидають, що результати їхніх досліджень не затребувані, не націлені на задоволення конкретних потреб держави та суспільства". Такими словами починається стаття С. Захаріна "Наука і держава: любов за гроші?" (DT.UA, № 18, 2014). Авт. наводить аргументи, чому держава повинна виступати замовником, отримувачем і оцінювачем результатів наукових досліджень. Таке формулювання питання дещо наївне і не відповідає сучасному розумінню складних процесів, що відбуваються в галузі отримання нових знань, створення інноваційних технологій та наукової творчості. Хочеться вірити, що автор статті керувався найкращими намірами і по-справжньому турбується про майбутнє української науки, тому писав щиро, висловлюючи свою думку. Але, на жаль, недостатньо коректна постановка питання, як і вільна інтерпретація низки фактів, цілком може створити у "пересічного громадянина" бажання закрити "нікому не потрібні" інститути та розігнати "вчених-нахлібників". А рейдерам дати "моральний" плацдарм для атакна майно наукових установ Національної академії наук (НАН) України.
