У статті здійснено спробу з"ясування позамовних чинників, що впливали на формування, становлення й функціонування релігійної лексики: відсутність єдиної конфесійної єдності (попри перевагу православ"я) та зв"язок релігійного й національного; окреслено основні закономірності наповнення релігійного словника української мови: іншомовні запозичення лексем із релігійними значеннями, вторинне освоєння лексем (переосмислення язичницьких значень, утворення релігійних значень від нерелігійних, вторинних релігійних від прямих релігійних, переносних нерелігійних від прямих релігійних (стійких, нестійких)), оновлення лексичного складу синонімічними відповідниками (абсолютними, семантичними, стилістичними, фразеологічними), залучення власного словотвірного ресурсу. Окреслені тенденції підтверджують важливу роль релігії в житті українців, підкріплену активним розвитком релігійної лексики, та "просвічування національного ядра", виявлене у питомих відповідниках до запозичених лексем та новостворених лексичних одиницях і значеннях.
