В статті розглядається проблема методології дослідження темпоральності,
яка постає з огляду на грандіозну кількість теорій і розвідок, присвячених феномену часу. Окреслено 3 методологічні підходи до часу, яким протиставляється так званий "досвід часу",що спрацьовує на опозиції мислення і життя у стосунку до часу і може бути використаний як альтернатива до безпомічного плюралізму темпоральних конструкцій. Останній підхід есплікується на прикладі філософії С. К"єркеґора і репрезентує екзистенційний часяк завжди індивідуальний та малопридатний для теоретизації і універсалізації.
The article deals with the problem of methodology of studying temporality, which
arises due to the vast number of theories and studies, dedicated to phenomenon of time.
There have been outlined three methodological approaches to time, to which it is opposed the so-called "experience of time", which works on the opposition between thinking and life in relation to time and can be used as an alternative to helpless pluralism of temporal constructions. The latter approach is explicated on the example of S. Kierkegaard"s philosophy and represents the existential time as always individual and as such, that is of little use for theorizing and universalization.
