Чергові президентські вибори в Україні вкотре спровокували так зване мовне питання. Зокрема, очільники Партії регіонів і пов"язані з нею кандидати у президенти заявляли, що лише надання російській статусу державної, мовляв, єдине, що може втихомирити "масові протести" жителів Донбасу. Вони так активно проштовхують свою ідею, що навіть ударівці й більшість батьківщинівців під час голосування у Верховній Раді 20 травня за "Меморандум миру і злагоди" піддалися тиску і проголосували за якийсь особливий статус російської мови. (До речі, перш ніж це робити, могли б поцікавитися, чи й справді жителі Донбасу масово йдуть на барикади завойовувати цей статус.) Впадали у мовні "заморочки" й ін. кандидати в президенти. Напр., Ольга Богомолець у своїй передвиборній програмі обіцяла широке обговорення мовного питання й референдум із цього приводу. То як же все насправді, кому потрібна "друга державна" мова в Україні, і що це реально може дати нашій країні?
За даними досліджень соціологів, мовне питання турбує аж 7% жителів Донбасу. 93% жителів шахтарського краю воно, як кажуть у народі, "по барабану". В такому разі кому насправді так потрібен державний статус російської мови? І чи випадково останнім часом донецьким очільникам (а також, що цікаво, Кремлю) вже &не так ідеться про федералізацію, як про мовне питання? І при цьому вимоги очільників Партії регіонів чомусь збігаються в мовному питанні практично один до одного з бажаннями офіційної Москви.
