У статті крізь призму пихологізму як оптики травмованої свідомості розглядається антропоцентричне заломлення художнього слова українських шістдесятників, яким довелося працювати в силовому полі ненависті й ціною власних прозрінь здобуватися на пріоритетне почуття любові, грунт для якої створювала й проза О. Гончара.