У статті розглядається одна з можливих варіацій діалогу між літературою та архітектурою у літературному творі. Мова архітектури стає засобом комунікації нових вимірів епіфанічного досвіду протагоніста у романі В. Ґолдінґа «Паперові люди», що і розширює значеннєву глибину роману, і суголосить констативним мотивам у творчості письменника. Радість і сумнів протагоніста постають синекдохою амбівалентного ставлення самого автора до релігії та метафізики.
В статье рассматривается одна из возможных вариаций диалога между литературой и архитектурой в литературном произведении. Язык архитектуры становится средством коммуникации новых измерений эпифанического опыта протагониста в романе В. Голдинга «Бумажные люди», что и расширяет смысловую глубину романа, исогласуется с констативными мотивами в творчестве английского писателя. Радость и сомнения протагониста являются синекдохой амбивалентного отношения самого автора к религии и метафизике.
This paper examines one of the consequences of the dialogue between literature and architecture. The language of architecture provides tools to communicate the new parameters of the protagonist’s epiphany experience in W. Golding’s Paper Men, both expanding the semantical depth of the novel and affirming the constant &motives in the writer’s fiction. The protagonist’s profound joy and doubt is seen a synecdoche for the writer’s own ambivalent appreciation of religion and metaphysics.
