Під час останніх сутичок на площі Таксим у Стамбулі багато хто з учасників запеклих антивладних протестів, які, так само як і в Україні, вимагають, за великим рахунком, перезавантаження всієї системи влади, гордо називав себе "солдатами Ататюрка". В цьому є певний парадокс. Адже перший президент Турецької Республіки, який помер 1938 р., і досі якоюсь мірою "перебуває при владі" - його іменем названо головні площі й вулиці практично в кожному турецькому мегаполісі, маленькому містечку, в центрі кожногоз них обов"язково є пам"ятник "Батькові турків", його портрети прикрашають турецькі банкноти і монети всіх номіналів. У країні немає, мабуть, жодного політика або громад. діяча - незалежно від його поглядів, — котрий зважився би публічно піддати сумнівувелич засновника республіки. Культ Ататюрка в нинішній Туреччині можна порівняти хіба що з обожненням Леніна в Радянському Союзі, яке тривало впродовж багатьох десятиліть після смерті "вождя світового пролетаріату" - аж до самого краху цієї наддержави. Але в Туреччині — хоч як розвивалися б події, хоч хто прийшов би до влади - ймовірність "розвінчання культу" Ататюрка, рішуча відмова від його ідеологічної спадщини практично дорівнює нулю.
