Автор досліджує основні сучасні тенденції та напрями кодифікаційних процесів у міжнародному приватному праві. Особлива увага приділена аналізу реформування колізійного та міжнародно-процесуального законодавства другої половини XX ст. як кульмінаційного періоду кодифікації МПрП у Європі. Чимало питань кодифікації МПрП і надалі залишаються дискусійними або не вирішеними взагалі. Однією з сучасних тенденцій кодифікації МПрП є закріплення у відповідних законодавчих актах не лише колізійних норм і загальнихположень цієї сфери правового регулювання, а також і правил міжнародного цивільного процесу. У статті аналізуються функції кодифікації та її характерні ознаки. Автор доходить висновку, що певною мірою форма законодавчих актів з МПрП може визначати той чи інший етап розвитку цієї галузі права та розглядатись як своєрідний критерій періодизації кодифікаційного процесу. Зазначається, що декілька генерацій національних цивільних кодексів, які містили спочатку окремі колізійні приписи, а потім розділи, присвячені колізійному праву, почали замінюватись з другої половини XX ст. новим поколінням самостійних законів у сфері МПрП. Автор доходить висновку, що прийняття автономних законів про МПрП є провідною тенденцію, починаючи з другої половини ХХ ст., і що& це є загалом найбільш оптимальним варіантом форми кодифікаційного акта. У статті обґрунтовується, чому український законодавець, на відміну від інших пострадянських країн, обрав кодифікаційну форму в ролі окремого закону про міжнародне приватне прав&о, а не сформулював ці норми як частину (окремий розділ чи книгу) цивільного кодексу.
