Стаття є спробою аналізу відомого вірша Павла Тичини як авторського діалогу із самим собою та культурним контекстом. Стисло окреслено історію цього вірша та його рецептивні стратегії; реконструйовано автоверифіковані інтертекстуальні зв"язки; визначено поле взаємодії тексту, контексту й метатексту.