"...Вважати, що два століття тому народився лише майбутній великий український поет, значить не розуміти неповторну подію світового значення. Творчість Тараса Шевченка виходить за межі літературно-мистецького явища, бо є світоглядним здвигом, проривом до цілісного сприйняття світу, усвідомлення волі не як відсутності кайданів, але як стану душі. Думка про те, що до Шевченка кожен приходить по-своєму, має особливий сенс у випадку, коли йдеться про народженого у великому місті, яким є Київ. Хоча б тому, що київські пагорби історично пов"язані з Канівськими узвишшями, звідки вдень у задніпровській далечині можна угледіти дзвіниці Переяслава, увечері ж — побачити вогні Черкас і навіть відчути подих вітру з Холодного Яру. Великий Кобзар назвав їх "Гори моївисокії". Ця поетична алегорія наголошує не на географічній, але - на духовній висоті. Одну з гір звемо Тарасовою, обрій же - Шевченковим".
