Досліджено часову організацію роману В. Вулф "Орландо". Показано, що темпоральна модель, застосована у цьому творі, заснована на інтерпретації категорії часу авторства А. Бергсона, а принцип хронозрушень має на меті відтворити неможливість обмеження людської свідомості ані в часі, ані в просторі. Зроблено висновок про те, що експеримент з часовою організацією твору характеризує індивідуальний дискурс авторки роману та показує напрям поетикальних новацій літератури модернізму.
