У статті розглядаються основні підходи до міжнародно-правового за- хисту культурних цінностей, які склались у рамках двох шкіл: школи власності та культурної школи. На прикладі національної практики Великобританії, зокрема діяльності Консультативного органу з питань розкрадання, визначається чому той чи інший підхід превалює стосовно різних переміщений арт- об’єктів, і яка модель регулювання буде найбільш прийнятною у майбутньому.
