У статті аналізуються найважливіші положення Женевської конвенції УНІДРУА про цінні папери 2009 р. Предметом уваги автора статті є конвенційні норми, які стосуються поняття «цінні папери, що перебувають у володінні посередників», основних обов"язків посередника, режиму захисту добросовісного набувача цінних паперів, впливу процедури неспроможності посередника на його відносини з власником рахунку в цінних паперах, а також деяких питань застави цінних паперів. Розкриваються концептуальні засади формулювання поняття «цінні папери, що перебувають у володінні посередників», та визначення критеріїв захисту добросовісного набувача цінних паперів. Порушується питання щодо впливу процедури неспроможності посередника на виконання його зобов"язань щодо обліку цінних паперів. Окрема увага приділяється конвенційному регулюванню питання користування та розпорядження цінними паперами, що виступають предметом застави, заміни предмета застави та його поповнення у випадку падіння ринкової вартості, а також звернення стягнення на цінні папери, що є предметом застави. Особливий акцент робиться на так званому функціональному підході, який лежить в основі більшості положень цієї Конвенції.
