Статтю присвячено проблемі спадкоємності лінгвістичних ідей, тяглості мовознавчої традиції, а також обгрунтуванню тези про те, що творчість Великих Вчених завжди випереджає час їхньої життєдіяльності, містячи в імпліцитному вигляді зерна нових теоретико-методологічних підходів до осмислення мовних явищ, які вповні проростають через багато десятиліть і навіть століть.
Статья посвящена проблеме наследия лингвистических идей, беспрерывности языковедческой традиции, в целом, обоснованию тезиса о том, что творчество Великих Учёных всегда опережает своё время, поскольку содержит в имплицитном виде зёрна новых теоретико-методологических подходов к осмыслению языковых
явлений, которые вполне прорастают через многие десятилетия и даже столетия.
The article is devoted to the problem of linguistic ideas" heritage, continuity of linguistic tradition, in a nutshell, to the essence of creative activity of Great Scholars, which always outstrips their time and implicitly contains grains of new theoretical and methodological approaches to the understanding of language phenomena, that could arise and develop many years after.
