Статтю присвячено зіставному аналізові термінів мовного статусу в слов"янських мовах і гашу впливу на процеси мовного планування й мовної політики у відповідних країнах. Терміни мовного статусу, які позначають головну мову держави, мають різну словесну форму: держ. мова (Білорусь, Росія, Словаччина, Україна), офіц. мова (Македонія, Словенія Чорногорія), мова офіц. використання (Сербія, Хорватія); їхні значення і термінологічний підтекст не завжди тотожні як у конкретних національних мовах, так і в різні сторичні періоди.
