Мовотворчість Тараса Шевченка розглянуто як об"єкт славістичних студій, здійснених поза межами України впродовж 19-21 ст. Наведено оцінки, які дали мові й індивід. стилю Т. Шевченка дослідники-славісти - білоруський (М. Богданович), швед. (А. Єнсен), болгарський (С. Русакієв), польський (М. Лесів). Актуалізовано праці I. Oгієнка, В. Чапленка, Ю. Шевельова, М. Мозера про зв"язок художньої мови Т. Шевченка зі староукраїнською книжною традицією, фольклорними джерелами, народнорозмовною мовою. Простежено відбиття структурно-семантичних і стилістичних особливостей ідіостилю Шевченка в слов"янських перекладах.
