У статті акцентується на антропоцентрично-етичній домінанті художнього світу Т. Шевченка. Автор виокремлює и аналізує чотири визначальні джерела панетизму митця: національний характер, суспільні умови, психологічні особливості самого поета, романтичну добу. Унаслідок цього Шевченко став одним із фундаторів магістральної гуманістично-екзистенцінної течії в укр. і світовій культурі 19-20 ст.