В одній із перших статей своєї конгеніальної Шевченкіани Євген Маланюк писав, "що єдиним ліком, єдиним рятунком проти всіх національних хворіб є саме вогняна, вулканічна, страшна в своїм національнім демонізмі поезія Шевченка - і до цього часу - тілько вона одна і ні яка інша!" . І тут же продовжив: "Між генієм та сучасністю завше колізія. Геній дає всього себе, але сучасність бере від нього те, що вона здужає взяти. Це стосується як окремих людей, так і поколінь, як суспільства, так і певної доби, її прагнень, її духу. Несмертельні твори несмертельних творців, живучи у віках, перечерпають у свідомості сучасників невпинну еволюцію".
