У статті показана сладна ситуація, що створилася в академічному співтоваристві істориків у повоєнні десятиліття, через призму боротьби особистісних інтересів та розгортання наукового суперництва в середині колективу Інституту історії АН УРСР.
На основі дискусії щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук - директору Інституту історії АН УРСР О.К. Касименку, простежено нелегкий шлях пошуку стратегії існування / виживання особистості історика в суспільно-політичному контексті 1940-х - 1960-х рр., його взаємостосунки з оточенням, владою й колегами.
Найдошкульнішу критику зазнав Федір Павлович Шевченко - завідувач кафедрою архівознавства і доцент Київського університету (1944—1950).
