У статті аналізується роль античного інтертексту в ранній творчості Павла Тичини. Визначенко, що рецепція греко-римських образів і мотивів реалізується через алюзивні відсилання, континуаційні відношення, ремінісценці, у результаті чого відбувається збагачення семантики текстів. Крім того, трансформуючи античний текст, поет творить власні міфи, у яких утілюються його історіософські, естетичні та утичні погляди