У статті розглядається модель пророка, а саме - образу юродивого у поезії Т. Шевченка "Юродивий" та повісті М. Костомарова "Кудеяр". Акцентується, що розглядувані образи зуміли визначитись, тобто особисто створити своє буття і відповісти за нього, цим вони досягли духовного катарсису, відчути Бога у собі