Автор робить спробу проаналізувати націєтворчі аспекти творчості Т. Шевченка, використовуючи теоретичні розробки Е. Гобсбаума та Б. Андерсона щодо особливостей націогенезу в модерну добу. Доводиться, що поет цілеспрямовано створював націоцентричну історіософську парадигму України як принципово нову дискурсивну стратегію розвитку українства