Сучасні дослідники українського національного руху XIX ст. значною мірою спираються на джерелознавчу та аналітичну спадщину двох "історичних шкіл" - дослідників 1920-х рр., згуртованих навколо Всеукраїнської академії наук, та істориків-емігрантів, які працювали в закордонних українознавчих установах у 1930-1980-х рр. Ці осередки об"єднує постать історика, архівознавця, культуролога Володимира Варламовича Міяковського (1888-1972), у житті й діяльності якого відобразився тернистий шлях становлення українознавства в XX ст. Згадується вагомий внесок В. Міяковського в історіографію Кирило-Мефодієвського товариства, створившего більше десятка праць про братсво та його окремих діячів. Згадуються історики Університету: М. Костомаров та В. Антонович.
