Твори Василя Симоненка і за життя, і посмертно зазнавали різноманітних перекручень, від яких потрібно позбавлятися. Обраний у цій статті текстологічний кут зору дає змогу, узгодивши традиційне поняття твір із постструктуралістським поняттям текст пов"язати це з дихотомією динаміки/статики, що своєю чергою, виводить на узагальнення щодо руху Симоненкового стилю в силовому полі цієї опозиції та його постійної відкритості до нових тлумачень як у власному, так і в "шістдесятницькому" й ширшому інтертексті та гіпертексті
