Стаття розкриває етнологічні аспекти збиральної діяльності Івана Гончара (1911–1993), засновника першого в радянській Україні приватного Музею укр. старожитностей у 2-ій пол. XX ст. Музей Гончара постав як спротив і вияв творчого духу митця, що й обумовлює значення збірки Музею для сучасного й майбутнього української культури і науки.