Наука в перше десятиріччя ХХІ ст., як і завжди, позиціонувала себе як важливий компонент інноваційної діяльності. Проте в останні роки особливо помітною стає тенденція накопичення наукових знань з одночасною концентрацією в межах регіональних інтеграційних об’єднань, участю в масштабних експериментальних проектах, наприклад CERN і ITER. Цей процес супроводжує поява нових дисциплін і напрямів, що в свою чергу призводить до формування новітньої конфігурації структури наукової роботи.
