У статті автор розглядає питання політики Російської держави XVIII ст. стосовно чернецтва в контексті секуляризації монастирського землеволодіння. Особливий акцент ставиться на протиріччі ідеологічної спрямованості монастиря, як засобу духовного самовдосконалення шляхом відмежування від впливу суспільного середовища, та його господарської діяльності, що характеризувала монастир як суб"єкт взаємовідносин різних гілок влади - освітської та релігійної.