У статті проаналізовано перекладацькі наративи В. Стуса та їх вплив на формальні та змістові ознаки оригінальної спадщини митця. Зокрема, висвітлюється прерогатива Стусових захоплень музичними мотивами у перекладах із німецької літератури (Р.М. Рільке, Й В. Гете, І. Бахман, Б. Брехт, П. Целан, Е. Кестнер), з французької (Гі де Мопассан, Р.Шар), іспанської(Ф.Г.Лорка), польської(Т. Куб"як), чеської (І. Груша) та інших
