На матеріалі листів українських письменників, громадських і культурних діячів розглядається прощання як лексико-фразеологічна польова структура, яка об"єднує в одній системі різнорівневі мовні одиниці, що мають семантичну і функціональну спільність. Автор визначає, які етикетні лексеми та фразеологізми ввічливості входили до ядра та його центру, а які відносились до ближньої, дальної та крайньої периферії даного мікрополя
