У статті робиться спроба застосувати екзистенціальний поняттєвий інструментарій до історіософських ідей Миколи Шлемкевича. Робиться висновок, що осмислення катастрофічних подій новітньої історії Шлемкевичем виявляє не тільки нетривкість індивідуального буття в його конкретній національній ситуації, а й нестійкість людського буття взагалі