Протягом тривалого часу в українській фольклористиці переважно літературо-центричне текстологічне й едиційне спрямування. Це відбилося й у теоретичних концепціях і практично призводило до невиправданого зближення писаних текстів літератури та усних текстів фольклору. Усвідомлення ролі виконавства спрямовує увагу фольклористики не лише на текст, а й на контекст виконання та виконавця і здатне змінити уставлені теоретичні побудови, практику збирацтва й едиції
