У статті досліджується феномен мови як естетичної засади національного буття. Розглядається український мовний простір як невимірне багатство життєтворчих смислів і сенсів, котрі й становлять буття нації. Мова аналізується як ядро найважливіших концептуальних характеристик предметів духовного та матеріального життя народу, підкреслюється первинність мови у діалектиці розвитку естетики національного світосприйняття. Стаття доводить, що мова є складною духовно-семіотичною системою, специфічним, універсальним засобом об"єктивації як індивідуальної свідомості, так і народної традиції. Мовою здійснюється поєднання фенотипічних рис і ціннісних орієнтацій, котре й утворює самобутній національний генотип.
In the article phenomenon of a language as an aesthetic basis of national existence has been investigated. The Ukrainian national space as immeasurable treasures of life creative senses, which make the quintessence of national existence, have been construed. A language is analyzed as a core of the most important conceptual characteristics of objects of spiritual and material life of people; the priority of a language in dialectics of development of aesthetic national outlook has been stressed. The article proves that a language is a complex spiritual a&nd semantic system, a specific and universal means of objectification of both individual consciousness and national traditions. A combination of phenotypical features and values with the help of a language makes an original genotype of the nation.
